Суму власного основного капіталу підприємства розраховують за такою формулою:

де СКoc – сума власного основного капіталу, сформованого підприємством;
ВА – загальна сума необоротних активів підприємства;
ДЗКв - сума довгострокового позикового капіталу, що використовується для фінансування необоротних активів підприємства.

2. Формуванню з допомогою власного капіталу певного обсягу оборотних активів. Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів та напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточну дебіторську заборгованість; грошові активи та ін), характеризується терміном власний оборотний капітал.

Суму власного оборотного капіталу підприємства розраховують за такою формулою:

де Скоб - сума власного оборотного капіталу, сформованого підприємством;
OA – загальна сума оборотних активів підприємства;
ДЗКo - сума довгострокового позикового капіталу, що використовується для фінансування оборотних активів підприємства;
КЗК – сума короткострокового позикового капіталу, залученого підприємством.

З метою роздільного вивчення впливу на операційний прибуток приросту обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні та зміни рівня цін на неї для визначення ефекту операційного левериджу використовується така формула:

де Еол – ефект операційного левериджу;
ΔВОП - темп приросту валового операційного прибутку, %;
Δ0Рн - темп приросту обсягу реалізації продукції натуральному вираженні (кількість одиниць продукції), в %;
ΔЦе – темп зміни рівня середньої ціни за одиницю продукції, у %.

Ця формула дозволяє комплексно зважити на зміну суми операційного прибутку як коефіцієнта операційного левериджу, так і зміни цінової політики.

Є й інші складніші модифікації формули розрахунку ефекту операційного левериджу. Проте незважаючи на відмінності алгоритмів визначення ефекту операційного левериджу, зміст механізму управління операційним прибутком шляхом на співвідношення постійних і змінних витрат підприємства залишається незмінним.

Для наочності розглянемо ефект операційного левериджу на прикладі:

приклад. Два підприємства "А" та "Б" мають однакову вихідну базу обсягу реалізації продукції та нарощують цей обсяг протягом наступних періодів однаковими темпами. При цьому на підприємстві "Б* сума постійних операційних витрат удвічі перевищує аналогічний показник на підприємстві "А" (відповідно 60 та 30 умовних грошових одиниць). У той же час на підприємстві "А" у вищому розмірі склався рівень змінних операційних витрат у розрахунку на одиницю виробленої продукції, ніж на підприємстві "Б" (відповідно 20% і 10%) Виходячи з цих різних співвідношень постійних та змінних операційних витрат на підприємствах визначимо темпи приросту суми валового операційного прибутку за однакових темпів приросту обсягу реалізації продукції (рівень податкових платежів) за рахунок валового операційного доходу приймемо у розмірі 20% від загальної його суми).Результати розрахунку ефекту операційного левериджу представлені в таблиці 10.1.

Як видно з результатів розрахунку, обидва підприємства за рахунок наявності постійних операційних витрат одержують ефект операційного левериджу. Однак рівень цього ефекту значно відрізняється через відмінності коефіцієнта операційного левериджу.

Так, підприємство "А", збільшивши обсяг реалізації продукції по відношенню до першого періоду на 100% у другому та на 200% у третьому періодах, отримало відповідно приріст валового операційного прибутку у розмірі 200% та 400%. Водночас підприємство "Б" за тих же темпів приросту обсягу реалізації продукції за рахунок вищого коефіцієнта операційного левериджу отримало приріст валового операційного прибутку у розмірі відповідно 600% та 1400%. І по відношенню до другого періоду механізм прояву ефекту операційного левериджу залишився незмінним- збільшивши обсяг реалізації продукції на 50%, підприємство "А" отримало приріст суми валового операційного прибутку в розмірі 67%, а підприємство "Б" (за рахунок вищого коефіцієнта операційного левериджу ) - у розмірі 88%.

Результати порівняння показують, що за рахунок вищого вихідного коефіцієнта операційного левериджу ступінь чутливості операційного прибутку до приросту обсягу реалізації продукції на підприємстві "Б" значно вищий, ніж на підприємстві "А"

Вище було розглянуто загальний принципдії механізму операційного левериджу Разом з тим, у конкретних ситуаціяхОпераційна діяльність підприємства прояв механізму операційного левериджу має ряд особливостей, які необхідно враховувати в процесі його використання для управління прибутком. Сформулюємо основні із цих особливостей.

1. Позитивний вплив операційного левериджу починає виявлятися лише після того, як підприємство подолало точку беззбитковості своєї операційної діяльності. Щоб позитивний ефект операційного левериджу почав проявлятися, підприємство спочатку має отримати достатній розмір маржинального прибутку, щоб покрити свої постійні операційні витрати (тобто забезпечити рівність: МП = Іпост). Це пов'язано з тим, що підприємство має відшкодовувати свої постійні операційні витрати незалежно від конкретного обсягу реалізації продукції, тому що сума постійних витрат і коефіцієнт операційного левериджу, тим пізніше за інших рівних умов воно досягне точки беззбитковості своєї діяльності. У зв'язку з цим поки підприємство не забезпечило беззбитковість своєї операційної діяльності, високий коефіцієнт операційного левериджу буде додатковим "вантажем" на шляху до досягнення точки беззбитковості. Це можна простежити за даними, наведеними на рис. 10.10.

Як видно з представленого графіка при високій питомій вазі постійних витрат (коефіцієнті операційного левериджу) точка беззбитковості лежить набагато правіше при нарощенні обсягу реалізації продукції.

2. Після подолання точки беззбитковості, що стоїть коефіцієнт операційного левериджу, то більшої силою на приріст прибутку матиме підприємство, нарощуючи обсяг реалізації продукції. Ця теза вже була підтверджена раніше наведеним прикладом (див. табл. 10.1), тому проілюструємо її лише графічно (рис. 10.11).

З наведеного графіка видно, що при однакових темпах приросту обсягу реалізації продукції на підприємстві з вищим коефіцієнтом операційного левериджу (підприємство "Б") сума операційного прибутку зростає вищими темпами після подолання точки беззбитковості, ніж на підприємстві з меншим значенням коефіцієнта операційного левериджу (підприємство "А").

3. Найбільший позитивний вплив операційного левериджу досягається в полі, максимально наближеному до точки беззбитковості (після її подолання). У міру подальшого нарощення обсягу реалізації продукції та віддалення від точки беззбитковості (тобто при нарощенні межі безпеки або запасу міцності) ефект операційного левериджу починає знижуватися. Іншими словами, кожен наступний відсоток приросту обсягу реалізації продукції призводитиме до дедалі меншого темпу приросту суми операційного прибутку (але при цьому темпи приросту суми прибутку завжди залишатимуться більшими, ніж темпи приросту обсягу реалізації продукції). Це можна простежити за графіком, представленим на рис. 10.12.

З наведеного графіка видно, що за однакових обсягів приросту реалізації продукції, валовий операційний прибуток знижується при віддаленні підприємства від точки беззбитковості або збільшенні межі безпеки: ΔВOП 2< ΔВОП 1 .

4. Механізм операційного левериджу має і зворотну спрямованість - при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції ще більшою мірою зменшуватиметься розмір валового операційного прибутку. При цьому пропорції такого зниження залежать від значення коефіцієнта операційного левериджу: що вище це значення, то вищими темпами зменшуватиметься сума валового операційного прибутку по відношенню до темпів зниження обсягу реалізації продукції. Аналогічно, у міру наближення до точки беззбитковості у зворотному напрямку, негативний ефект темпів зниження прибутку по відношенню до темпів зниження обсягу реалізації продукції зростатиме. Пропорційність зниження або зростання ефекту операційного левериджу при незмінному значенні його коефіцієнта дозволяє зробити висновок про те, що коефіцієнт операційного левериджу є інструментом, що зрівнює співвідношення рівня доходності та рівня ризику у процесі здійснення операційної діяльності.

5. Ефект операційного левериджу стабільний лише у короткому періоді. Це визначається тим, що операційні витрати, що відносяться до складу постійних, залишаються незмінними лише протягом короткого часу. Як тільки в процесі нарощення обсягу реалізації продукції відбувається черговий стрибок суми постійних операційних витрат, підприємству необхідно долати нову точку беззбитковості або пристосовувати до неї операційну діяльність. Іншими словами, після такого стрибка, що зумовлює зміну коефіцієнта операційного левериджу, його ефект по-новому проявляється у нових умовах господарювання.

Розуміння механізму прояви операційного левериджу дозволяє цілеспрямовано керувати співвідношенням постійних та змінних витрат з метою підвищення ефективності операційної діяльності. Це управління зводиться до зміни значення коефіцієнта операційного левериджу за різних тенденцій кон'юнктури товарного ринку та стадіях життєвого циклу підприємства.

При несприятливій кон'юнктурі товарного ринку, що визначає можливе зниження обсягу реалізації продукції, а також ранніх стадіях життєвого циклупідприємства, коли їм ще не подолано точку беззбитковості, необхідно вживати заходів щодо зниження значення коефіцієнта операційного левериджу. І навпаки при сприятливій кон'юнктурі товарного ринку та наявності певної межі безпеки (запасу міцності) вимоги до здійснення режиму економії постійних витрат можуть бути суттєво ослаблені – у такі періоди підприємство може значно розширювати обсяг реальних інвестицій, проводячи реконструкцію та модернізацію виробничих основних фондів.

Управління операційним левериджем може здійснюватися шляхом впливу як на постійні, так і на змінні операційні витрати.

При управлінні постійними витратами слід на увазі, що високий їх рівень значною мірою визначається галузевими особливостями здійснення операційної діяльності, що визначають різний рівень фондоємності виробленої продукції, диференціацію рівня механізації та автоматизації праці. Крім того слід зазначити, що постійні витрати меншою мірою піддаються швидкій зміні, тому підприємства, що мають високий коефіцієнт операційного левериджу, втрачають гнучкість в управлінні своїми витратами.

Однак незважаючи на ці об'єктивні обмежувачі, на кожному підприємстві є достатньо можливостей зниження за необхідності суми та частки постійних операційних витрат. До таких резервів можна віднести істотне скорочення накладних витрат (витрат по управлінню) за несприятливої ​​кон'юнктури товарного ринку; продаж частини невикористовуваного обладнання та нематеріальних активівз метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин та устаткування замість їх придбання у власність; скорочення обсягу низки споживаних комунальних послуг та деякі інші.

При управлінні змінними витратами основним орієнтиром має бути забезпечення їхньої економії, т.к. між сумою цих витрат та обсягом виробництва та реалізації продукції існує пряма залежність. Забезпечення цієї економії до подолання підприємством точки беззбитковості веде до зростання суми маржинального прибутку, що дозволяє швидше подолати цю точку. Після подолання точки беззбитковості сума економії змінних витрат забезпечуватиме прямий приріст валового операційного прибутку. До основних резервів економії змінних витрат можна віднести зниження чисельності працівників основного та допоміжних виробництв за рахунок забезпечення зростання продуктивності їх праці; скорочення обсягу запасів сировини, матеріалів готової продукції періоди несприятливої ​​кон'юнктури товарного ринку; забезпечення вигідних для підприємства умов постачання сировини та матеріалів та інші.

Цілеспрямоване управління постійними та змінними витратами, оперативна зміна їх співвідношення за умов господарювання, що змінюються, дозволяють збільшити потенціал формування операційного прибутку підприємства.

Дивідендна політика

5. Політика постійного зростання розміру дивідендів (що здійснюється під девізом - "ніколи не знижуй річний дивіденд") передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо встановленому відсотку приросту до їх розміру у попередньому періоді (на цьому принципі побудовано "Модель Гордона", що визначає ринкову вартість акцій таких компаній). Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії та формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів за додаткових емісій. Недоліком цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні і постійне зростання фінансової напруженості - якщо темп зростання коефіцієнта дивідендних виплат зростає (тобто якщо фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку), то інвестиційна активність підприємства скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються (за інших рівних умов). Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально процвітаючі акціонерні компанії - якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, то вона є вірним шляхом до її банкрутства.

Різні типи дивідендної політики акціонерної компанії проілюстровані графіку, представленому на рис. 10.13.

З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика акціонерного товариства формується за такими основними етапами (рис. 10.14).

Малюнок 10.14. Послідовність формування дивідендної політики акціонерного товариства.

Початковим етапом формування дивідендної політики є вивчення та оцінка факторів, що визначають цю політику. У практиці фінансового менеджменту ці фактори прийнято поділяти на чотири групи:

1. Чинники, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До основних чинників цієї групи относятся:

а) стадія життєвого циклу компанії (на ранніх стадіях життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше коштів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);

б) необхідність розширення акціонерною компанією своїх інвестиційних програм (у періоди активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів, потреба у капіталізації прибутку зростає);

в) ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності (окремі підготовлені проекти вимагають прискореної реалізації з метою забезпечення ефективної їх експлуатації за сприятливої ​​кон'юнктури ринку, що обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів у ці періоди).

2. Фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів із альтернативних джерел. У цій групі факторів основними є:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих попередньому періоді;
б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;
в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;
г) доступність кредитів на фінансовому ринку;
д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, який визначається його поточним фінансовим станом.

3. Чинники, пов'язані з об'єктивними обмеженнями. До основних чинників цієї групи относятся:

Оцінка цих чинників дозволяє визначити вибір тієї чи іншої типу дивідендної політики на найближчий перспективний період.

Механізм розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до обраного типу дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:

На першому етапі із суми чистого прибутку віднімаються формовані за її рахунок обов'язкові відрахування до резервного та інших обов'язкових фондів спеціального призначення, передбачених статутом товариства. "Очищена" сума чистого прибутку є так званим "дивідендним коридором", в рамках якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На другому етапі частина чистого прибутку, що залишилася, розподіляється на капіталізовану і споживану її частини. Якщо акціонерне товариство дотримується залишкового типу дивідендної політики, то процесі цього етапу розрахунків пріоритетним завданням є формування фонду виробничого розвитку та навпаки.

На третьому етапі сформований за рахунок прибутку фонд споживання розподіляється на фонд дивідендних виплат та фонд споживання персоналу акціонерного товариства (що передбачає додаткове матеріальне стимулювання працівників та задоволення їхніх соціальних потреб). Основою такого розподілу є обраний тип дивідендної політики та зобов'язання акціонерного товариства за колективним договором.

Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за такою формулою:

де УДВпа – рівень дивідендних виплат на одну акцію;
ВП - фонд виплат дивідендів власникам привілейованих акцій (за передбаченим рівнем);
Кпа – кількість простих акцій, емітованих акціонерним товариством.

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм виплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Виплати дивідендів готівкою (чеками). Це найпростіша і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

2. Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам новостворених емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона представляє інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований зростання капіталу майбутньому періоді. Акціонери, які віддають перевагу поточному доходу, можуть продати з цією метою додаткові акції на ринку.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору - отримати дивіденди готівкою, або реівестувати їх у додаткові акції (у цьому випадку акціонер укладає з компанією або брокерською конторою, що її обслуговує, відповідну угоду).

4. Викуп акцій фірмою. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів потребує згоди акціонерів.

Для оцінки ефективності дивідендної політики акціонерного товариства використовують такі показники:

а) коефіцієнт дивідендних виплат. Він розраховується за формулами:

де Кдв – коефіцієнт дивідендних виплат;
ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до обраного типу дивідендної політики;
НП – сума чистого прибутку акціонерного товариства;
Так - сума дивідендів, що виплачуються на одну акцію;
ППа - сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.

б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією. Він визначається за такою формулою:

де Кц/д - коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією;
РЦа – ринкова ціна однієї акції;
Так – сума дивідендів, виплачених на одну акцію.

При оцінці ефективності дивідендної політики можна використовувати також показники динаміки ринкової вартості акцій.

Управління емісією акції

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним та дорогим процесом. Тому до цього джерела формування власних фінансових ресурсів слід вдаватися лише у вкрай обмежених випадках.

Процес управління емісією акцій будується за такими основними етапами (рис. 10.15):

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення про передбачувану первинну (при перетворенні підприємства в акціонерне товариство) або додаткову (якщо підприємство вже створено у формі акціонерного товариства і потребує додаткового припливу власного капіталу) емісії акцій можна ухвалити лише на основі всебічного попереднього аналізу кон'юнктури фондового ринку та оцінки потенційної інвестиційної привабливості своїх акцій.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажу акцій нових емісій та низки інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії та оцінка його потенціалу поглинання емітованих обсягів акцій.

Оцінка потенційної інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції обліку перспективності розвитку галузі (порівняно з іншими галузями), конкурентоспроможності продукції, що виробляється, а також рівня показників свого фінансового стану (у порівнянні з середньогалузевими показниками). У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії в порівнянні з акціями інших компаній, що звертаються.

2. Визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії мають бути досить вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства та можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості у майбутньому періоді. Основними з таких цілей, якими підприємство керується, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є:

а) реальне інвестування, пов'язане з галузевою (підгалузевою) та регіональною диверсифікацією виробничої діяльності (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв з великим обсягом випуску продукції тощо);

б) необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою зростання рівня фінансової стійкості; забезпечення вищого рівня власної кредитоспроможності та зниження за рахунок цієї вартості залучення позикового капіталу; підвищення суми ефекту фінансового левериджу тощо);

в) заплановане поглинання інших підприємств з метою отримання ефекту синергізму (участь у приватизації сторонніх державних підприємств також може розглядатися як варіант їх поглинання, якщо при цьому забезпечується придбання контрольного пакета акцій або переважна частка у статутному капіталі);

г) інші цілі, які потребують швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.

3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби залучення власних фінансових ресурсів з допомогою зовнішніх джерел.

4. Визначення номіналу, видів та кількості акцій, що емітуються. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані з їхньої придбання інституційними інвесторами, а найменші - для придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих та привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнано доцільним, то встановлюється співвідношення простих та привілейованих акцій (при цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства частка привілейованих акцій не може перевищувати 10% загального обсягу емісії). Кількість акцій, що емітуються, визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (в процесі однієї емісії може бути встановлений лише один варіант номіналу акцій).

5. Оцінка вартості акціонерного капіталу, що залучається.

Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами: а) передбачуваного рівня дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики); б) витрат на випуск акцій та розміщення емісії (наведених до середньорічного розміру). Розрахункова вартість капіталу, що залучається, зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього ухвалюється остаточне рішення про здійснення емісії акцій.

6. Визначення ефективних форм андеррайтингу. Якщо не передбачено продаж акцій безпосередньо інвестором за підпискою, то для того, щоб швидко та ефективно провести відкрите розміщення емітованого обсягу акцій, необхідно визначити склад андеррайтерів, погодити з ними ступінь їхньої участі у розміщенні емісії, ціни початкового котирування акцій та розмір комісійної винагороди (спреда ), забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб у потоці надходження фінансових коштів, які забезпечують підтримку ліквідності вже розміщених акцій на початковому етапі їх обігу.

З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу підприємство має можливість використовуючи постійний коефіцієнт фінансового левериджу відповідно збільшити обсяг позикових коштів, що залучаються, а отже і підвищити суму прибутку на вкладений власний капітал.

25. Управління власним капіталом

Належать суб'єкту господарювання кошти, авансовані їм у створення чистих активів підприємства, становлять власний капітал. p align="justify"> Величина власного капіталу також є одним з головних показників ефективності та економічного потенціалу підприємства. Власні кошти розподіляються між власними необоротними та власними оборотними активами. Зазвичай загальна сума власні кошти перевищує величину внеоборотных активів. Власний капітал включає акціонерний капітал, інвестування і нерозподілений прибуток. Власний капітал розраховується як сума статутного, додаткового, резервного капіталів і грошових фондів, що належать суспільству. Формування власного капіталу починається на момент заснування підприємства. Надалі нарощування власного капіталу здійснюється за рахунок внутрішніх та зовнішніх, власних та позикових, джерел коштів. Головним джерелом виступає прибуток підприємства, а її складі - фонд накопичення підприємства. Крім прибутку, джерелом поповнення власних коштів є випуск акцій, приріст стійкості пасивів, позикові кошти, кредиторська заборгованість та ін. Управління власним капіталом має передувати вивчення ефективності управління ним у попередньому періоді. Аналіз необхідний визначення резервів формування власні кошти. Управління власного капіталу передбачає управління процесом формування, підтримки та ефективного використання, тобто. управління вже сформованими активами. Це передбачає як управління власним капіталом загалом, і управління його структурними елементами.

Управління власним капіталом пов'язане як із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, а й із формуванням власних фінансових ресурсів, які забезпечують подальший розвиток підприємства. У процесі управління формуванням своїх фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведено малюнку 1.3.

Мал. 1.3. – Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, вона формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються; проте суму власного капіталу підприємства де вони збільшують, лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітну роль формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акції) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути безоплатна фінансова допомога, що надається їм (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). До інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні і нематеріальні активи, які включаються до його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства становить управління формуванням його фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві розробляється зазвичай спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел відповідно до потреб його розвитку у майбутньому періоді.

Основними завданнями управління власним капіталом є:

визначення доцільного розміру власного капіталу;

збільшення, якщо потрібно, розміру власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку або додаткового випуску акцій;

Визначення раціональної структури акцій, що знову випускаються;

Визначення та реалізація дивідендної політики.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами.

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді.Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів та його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізувивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів та обсягу продукції підприємства, що реалізується, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

На другому етапі аналізурозглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. Насамперед вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, і навіть вартість залучення власного капіталу з допомогою різних джерел.

На третьому етапі аналізуоцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих для підприємства у передплановому періоді.

Поняття «власний капітал», його склад та джерела формування

Визначення 1

Власний капітал – це загальний обсяг грошових коштів, що належать організації з права власності та експлуатуються організацією на формування активів.

Чистими активами називається вартість активів, сформованих з допомогою інвестування у яких власного капіталу.

Власний капітал функціонує в різних формах(Схема 1).

Малюнок 1. Форми функціонування власного капіталу організації. Автор24 - інтернет-біржа студентських робіт

Статутний капітал – це сукупність фінансових вкладів акціонерів у майно під час створення організації задля її діяльності у розмірах, встановлених установчими документами (Статутом).

Резервний капітал – це страховий фонд, формований покриття збитків та захисту інтересів третіх осіб, у разі недостатності прибутку в організації.

Цільові фонди (спеціальні фонди) – це формуються за рахунок чистого прибутку суб'єкта господарювання та служать для певних цілей згідно зі Статутом або рішенням акціонерів (власників).

Нерозподілений прибуток – це чистий прибуток, що залишився в організації після виплати дивідендів акціонерам і не спрямований на інші цілі.

Додатковий капітал – це приріст вартості власності (майна) організації під час переоцінки ОЗ (основних засобів) та незавершеного будівництва тощо.

Елементами, що формують структуру власного капіталу, є: інвестована частина та накопичений капітал.

В інвестовану частину входить номінальна частина простих та привілейованих акцій та безоплатно отримані цінності. Відповідно, інвестований капітал – це (схема 2):

2. Елементи інвестованого капіталу. Автор24 - інтернет-біржа студентських робіт

Накопичений капітал – статті доходу, сформовані внаслідок розподілу чистого прибутку: резервний капітал, фонд накопичення, нерозподілений прибуток, інші фонди.

Зауваження 1

Власний капітал має як переваги, так і недоліки. Достоїнствами власного капіталу є простота залучення та висока здатністьконцентрації прибутку практично у всіх сферах діяльності. Власний капітал забезпечує фінансову стабільність у аспекті розвитку організації та знижує ризик банкрутства.

Негативними моментами у функціонуванні власного капіталу стає надмірна обмеженість обсягу залучення та вузьке коло можливостей глобального розширення операційної та інвестиційної діяльності у проміжки сприятливої ​​кон'юнктури ринку на певних етапах його життєвого циклу. Порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу, вартість власного капіталу досить висока.

Цілі формування та функції власного капіталу

Однією з основних цілей формування власного капіталу є формування необхідного обсягу необоротних капіталів, оскільки власний основний капітал дорівнює сумі власного капіталу організації, авансованої в різні видийого необоротних активів.

Формула розрахунку основного власного капіталу виглядає так:

$ СКос = ВА - ДЗКв $, де:

• $Скос$ - сума власного основного капіталу, сформованого організацією;
• $ВА$ - сума необоротних активів організації;
• $ДЗКв$ - сума позикового капіталу в довгостроковому періоді та спрямованого на фінансування $ВА$ (необоротних активів).

Наступною метою формування власного капіталу є концентрація певного обсягу оборотних активів. У разі це виражено формулою:

$ СКоб = ОА - ДЗКо - КЗК $, де:

• $ Скоб $ - сума власного оборотного капіталу, сформованої організацією;
• $ ОА $ - сума всіх оборотних активів підприємства;
• $ДЗКо$ - сума довгострокового позикового капіталу з метою фінансування оборотних активів;
• $ КЗК $ - сума короткострокового позикового капіталу, залученого організацією.

Функції власного капіталу поділяються (схема 3);

3. Функції власного капіталу. Автор24 - інтернет-біржа студентських робіт

Захисна функція виконує місію захисту вкладників (інвесторів) та кредиторів та передбачає можливість компенсації у разі виникнення збитків чи банкрутства організації. Також вона дозволяє зберегти платоспроможність за рахунок сформованих резервних фондів та продовжувати діяльність організації, незважаючи на ризик появи збитків.

Оперативна функція розглядає власний капітал як джерело перспективного розвитку матеріальної основи організації.

Регулююча функція визначає розмір власного капіталу розвитку діяльності.

Оптимальна структура власного капіталу

Для визначення оптимальної структури власного використовуються такі критерії:

1. Величина власного капіталу визначається законодавчими актами та вимогами, визначеними у них;
2. Необхідним умов оптимальної структури є достатній розмір власного капіталу;
3. Власний капітал необхідно експлуатувати високою мірою ефективності;
4. Ціна власного капіталу визначає високу цінуорганізації, його фінансову стабільність та дозволяє здійснювати купівельну спроможність капіталу та його регулюючу функцію;
5. Одним із критеріїв оптимальної структури власного капіталу стає вливання нерозподіленого прибутку до його складу. Також захисна функція та регулююча функції реалізуються в повному обсязі тільки за мінімального розміру резервного капіталу.

Розвиток власного капіталу є одним із напрямків загальної фінансової стратегії організації, яка полягає у забезпеченні її виробничої та комерційної діяльності грошовими ресурсами. Політика формування власних фінансових ресурсів має бути сфокусована на надання самофінансування організації.

Управління власним капіталом- це управління формуванням фінансових ресурсів підприємства. Для цього зазвичай розробляється спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Сторінка була корисною?

Ще знайдено для управління власним капіталом

1. Управління власним капіталом в акціонерних товариствах: методологічний аспект Зазначається, що побудова ефективної системи управління власним капіталом призведе до вдосконалення процесу управління в організаційному методологічному інформаційно-технологічному відношенні та буде
2. Управління власним капіталом сільськогосподарського виробничого кооперативу: проблеми та шляхи вирішення ІМ Стаття присвячена управлінню власним капіталом сільськогосподарських виробничих кооперативів СПК Розглянуто особливості управління власним капіталом у цій організаційно
3. Основні напрями оптимізації структури власного капіталу в сільськогосподарських організаціях В даний час особливо актуальним питанням є вивчення залежності ефективного управління власним капіталом від його раціонально сформованої структури, оскільки динаміка даних показників характеризує роботу.
4. Актуальні питання управління власним капіталом підприємства в РФ У статті розглядаються сучасний стан та проблеми управління власним капіталом на російських підприємствах пропонуються можливі способи вирішення виявлених проблем У статті обґрунтовано
5. Проблемні аспекти управління власним капіталом компанії У цій роботі розглядаються проблемні аспекти управління власним капіталом компанії. ефективні системиуправління власним капіталом Зроблено висновок про те
6. Методика аналізу доходів в організаціях сфери обігу для управління власним капіталом Мета статті полягає в обґрунтуванні методичних підходів до аналізу доходів в організаціях сфери обігу для управління власним капіталом з урахуванням сучасного економічного інструментарію та інформаційного забезпечення.
7. Методологічні аспекти управління власним капіталом організації з використанням критерію вартості Система управління власним капіталом визначає ефективність усієї системи фінансового менеджменту організації результати економічної діяльності
8. Основні підходи до визначення здатності торгової організації до самофінансування У сучасних умовах питання визначення та формування джерел власних фінансових ресурсів оптимізації структури капіталу аналізу та управління власним капіталом перебувають під пильною увагою вчених-економістів та досліджуються з різних позицій та при
9. Нормування власного оборотного капіталу як найважливіший інструмент забезпечення фінансової стійкості аграрних підприємств Вважаємо, що ефективним інструментом впливу на запобігання кризовому розвитку аграрних підприємств в умовах дії негативних макро- та мікроекономічних факторів та для формування їх стійкого фінансового стану є раціоналізація принципів та методів управління власним оборотним капіталом. випливає з наступних логічних дефініцій Наявність залежності між власним
10. Оцінка ефективності використання власного капіталу організації (на прикладі ФГУП РПЗ «Червоноармійський») Для прийняття ефективних управлінських рішень щодо управління власним капіталом організації та формування оптимальної величини ресурсів важливо знати, наскільки ефективно його використання
11. Управління капіталом підприємства Далі управління власним капіталом управління оборотним капіталом Сторінка була корисною
12. Управлінські рішення, що приймаються на основі результатів матричного аналізу платоспроможності та ділової активності підприємства Заходи щодо управління власним капіталом Кредиторська заборгованість 1. Скорочення абсолютного розміру кредиторської заборгованостіу короткостроковій перспективі 2.
13. Фінансова стійкість організації та критерії структури пасивів Істотний вплив на структуру джерел фінансування має політика власників у сфері управління капіталом Консервативний підхід до управління сукупним капіталом обумовлений неприйняттям високого рівня
14. Методика аналізу ефективності та інтенсивності використання акціонерного капіталу У Гончарова 3 може набувати трьох форм статутного капіталу, який формується із внесків вкладів його учасників, ці вклади надходять у повне розпорядження у власність акціонерного товариства випущеного капіталу мобілізованого за допомогою передплати сплаченого капіталу, внесеного в момент підписки 3
15. Оцінка ефективності використання власного та позикового капіталу підприємства Застосування даної методики оцінки ефективності використання власного капіталу сприяє розумінню причин тих чи інших змін його рентабельності та прийняттю більш зважених рішень у процесі управління власним капіталом організації Прорахуємо ефект від оптимізації використовуючи даний критерій різних варіантахоптимізації
16. Характеристика та аналіз використання власного та позикового капіталу підприємства На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що грамотне управління власним капіталом та джерелами його формування дозволить проаналізувати виникнення стан та застосування а також
17. Роль власного капіталу у формуванні фінансових ресурсів підприємств промисловості Основні функції управління власним капіталом захисна функція – власний капітал дозволяє зберігати платоспроможність підприємства шляхом створення запасу
18. Сучасна методологія управління прибутком акціонерного товариства Важливо встановити оптимальний розмір прибутку, що спрямовується на капіталізацію 13. Взаємопов'язаної діяльності внутрішніх організаційних структурДаний принцип дозволяє використовувати специфічні методи управління витратами... АТ, включаючи його фінансове становище, результати діяльності, власність і управління, проявляється ефект синергізму 7 Для визначення мінімуму інформації, що розкривається, доцільно застосовувати концепцію
19. Алиханова Е Н Управління власним оборотним капіталом підприємства в умовах кризи Вісник науки та освіти 2015. № 4
20. Кредитоспроможність та її оцінка Анотація У сучасній російській економіці суб'єкти самостійні у виборі більшості прийнятих ними рішень та питання про необхідність розробки високоефективної політики управління капіталом як власним так і позиковим має першочергове значення У статті розглядаються актуальні питання

Поняття «власний капітал» широке та багатогранне, і в сучасній літературі трактування сутності, систематизація та вибір показників, що його характеризують, неоднозначні та недостатньо аргументовані.

З позицій ФМ власний капітал можна з'ясувати, як частину власних фінансових ресурсів організації, вкладених у виробництво і які приносять прибуток після завершення обороту. У межах власного капіталу виділяють інвестований капітал, вкладений власниками, і накопичений капітал, який формується з допомогою чистий прибуток.

З позицій бухгалтерського облікувласний капітал є вартісну оцінку сукупних прав власників організації частку у її майні. Як джерело коштів власний капітал представлений розділом «Капітал та резерви» у пасиві балансу, а його основними компонентами є статутний, додатковий та резервний капітали, а також нерозподілений прибуток.

У балансовій оцінці власний капітал чисельно дорівнює сумі чистих активів, у ринковій оцінці збігається з поняттям «ринкова капіталізація».

Розглянемо склад джерел формування власного капіталу організації.

Статутний капіталє основою функціонування організації. Економічна роль створення статутного капіталу полягає у можливості залучення коштів як для початку, так і для продовження господарської діяльності протягом усього життєвого циклу організації.

У громадському акціонерному товаристві статутний капітал складається з двох частин - пайового капіталу у вигляді привілейованих акцій та пайового капіталу у вигляді звичайних акцій. При цьому частка привілейованих акцій у статутному капіталі має перевищувати 25%; найчастіше вони становлять незначну частину статутного капіталу і з часом або погашаються організацією, або конвертуються у прості акції.

Залучення коштів у рамках емісії акцій є складним та дорогим процесом, тому організації малого бізнесу до нього вдаються рідко. Джерелом формування статутного капіталу малих підприємств, які зазвичай функціонують у формі товариств з обмеженою відповідальністю, служать пайові внески членів товариства.

Безперечною перевагою акціонування є те, що залучені у такий спосіб фінансові ресурси не підлягають поверненню інвесторам. Більше того, акціонерне товариство може обійтися без виплати дивідендів за цими акціями, якщо воно заявляє, що має намір весь прибуток вкладати у розвиток виробництва (акціонери купуватимуть акції не через дивіденди, а сподіваючись на зростання котирувань).

До переваг даного джерела формування власного капіталу також належать:

• можливість залучення значного капіталу;
• вартість обслуговування у вигляді дивідендних виплат щодо невелика;
• виплати за користування залученими ресурсами не мають безумовного характеру, а залежать від фінансового результату;
• не потрібне додаткове забезпечення (гарантія);
• використання залучених коштів не обмежено за строками.

До основних недоліків цього джерела можна віднести:

• значні витрати часу та коштів;
• розмивання пропорційних часток участі колишніх акціонерів у статутному капіталі та зменшення їх доходів;
• можливість допуску нових акціонерів до управління організацією;
• оцінка інвесторами нової емісії як негативного сигналу, що може зашкодити курсі акцій організації.

Організація, що зважилася на емісію, повинна мати транспарентну структуру власності, яка по можливості виключає перехресне володіння, характеризуватись міцними позиціями на ринку та перспективами зростання виручки та прибутку; мати чітку стратегію розвитку та прозору фінансову звітність, а найголовніше - менеджмент та акціонери мають бути готові допустити до участі в управлінні міноритарних акціонерів - нових власників акцій, іншими словами, до часткової втрати контролю за організацією.

Додатковий капіталзазвичай виникає в результаті переоцінки основних засобів, але його зростання реально не дає додаткового фінансування, так як одночасно в активі лише збільшується оцінка вартості основних засобів. Додатковий капітал може бути використаний на збільшення статутного капіталу, на погашення зниження вартості необоротних активів внаслідок їхньої переоцінки, а також на розподіл між засновниками при ліквідації організації.

Резервний капіталорганізації представлений самостійною статтею пасиві балансу, відбиває сформовані з допомогою чистий прибуток резерви. У балансі резервний капітал представлений двома основними статтями - резервами, утвореними відповідно до законодавства, та резервами, утвореними відповідно до установчих документів. Кошти резервного капіталу призначені для покриття збитків та погашення облігацій товариства та викупу власних акцій за відсутності інших коштів.

Нерозподілений прибутокстає елементом власного капіталу після того, як пройде стадію формування в операційній, інвестиційній та фінансовій сферах діяльності організації, стадію покриття обов'язкових виплат з обслуговування боргу та фіскальних виплат, стадію розподілу на формування резервного капіталу та виплату дивідендів.

Формально саме прибуток вважається основним внутрішнім джерелом засобів організації, що динамічно розвивається. У балансі вона присутня у явному вигляді як нерозподілений прибуток, а також завуальовано – у вигляді створених за рахунок прибутку фондів та резервів.

Реінвестування прибутку -Найприйнятніша і щодо дешева форма фінансування організації, що розширює свою діяльність. Зокрема, в цьому полягає одна з причин її поширення. Реінвестування прибутку дозволяє уникнути додаткових витрат, які виникають при випуску нових акцій, і зберегти систему контролю за діяльністю організації, що склалася.

Амортизаційні відрахуваннятакож є великим та стабільним джерелом формування власного капіталу. Дане джерело залежить немає від фінансових результатів діяльності організації, як від вартості основних фондів організації, їх початкової чи відновлювальної вартості, видової та вікової структури, від цілей і використовуваних методів нарахування. Значення амортизації зростає за умов, коли в організації не вистачає джерел фінансування, проте необхідно контролювати нецільове використання цього джерела коштів.

Застосування різних методівАмортизація забезпечує альтернативність вибору можливих управлінських рішень з метою досягнення найбільш ефективного формування власного капіталу організації за рахунок внутрішніх джерел.

Зростання власного капіталу організації та її ринкової вартості пов'язаний насамперед із формуванням її власних фінансових ресурсів. Основним завданням управління цими ресурсами є забезпечення самофінансування розвитку господарську діяльність організації у майбутньому періоді.

Відповідно до І.А. Бланку, управління формуванням власних фінансових ресурсів організації здійснюється у кілька етапів.

Етап 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів організації у попередньому періодіз метою виявлення потенціалу їх формування та її відповідності темпам розвитку організації. Аналіз проходить три стадії:

• 1) вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів та обсягу реалізованої продукції організації, динаміка частки власних ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів у передплановому періоді;
• 2) розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. Спочатку вивчається співвідношення зовнішніх та внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а потім вартість додаткового залучення власного капіталу із різних джерел;
• 3) оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих у передплановому періоді. Тут критерієм є показник суми приросту чистих активів організації. Його динаміка відбиває тенденцію забезпеченості розвитку організації власними фінансовими ресурсами.

Етап 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсахза формулою:

де П С ф Р - загальна потреба організації у власних фінансових ресурсах у плановому періоді;

П к - загальна потреба у капіталі на кінець планового періоду;

У ск- Запланований питома вагавласного капіталу його сумі;

СК Н - сума власного капіталу початку планового періоду;

П п - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба відображає необхідну суму власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел.

Етап 3. Оцінка вартості залучення власних фінансових ресурсів із різних джерелпроводиться у розрізі основних видів власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Результати оцінки є основою управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу організації.

Етап 4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів з допомогою внутрішніх джерел.До звернення до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів слід реалізувати всі можливості формування за рахунок внутрішніх джерел. Оскільки основним планованим внутрішнім джерелом формування є сума чистий прибуток і амортизаційних відрахувань, то насамперед слід передбачити можливості зростання за рахунок різних резервів.

p align="justify"> Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Однак зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі прискореної амортизації окремих видів основних засобів призводить до відповідного зменшення суми прибутку. Тому за вишукуванні резервів зростання власних фінансових ресурсів з допомогою внутрішніх джерел слід з необхідності максимізації їх сукупної суми, тобто. з наступного критерію:

де НП - запланована сума чистого прибутку організації;

АТ – запланована сума амортизаційних відрахувань;

СФРщах - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.

Етап 5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, Покликаного створити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування Якщо сума залучених з допомогою внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу у яких у плановому періоді, немає необхідності залучати зовнішні джерела.

Потреба залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за формулою:

де П сфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах організації у плановому періоді;

ДСФР ВН – сума власних фінансових ресурсів, які планується залучити за рахунок внутрішніх джерел.

Задоволення потреби у власних фінансових ресурсах рахунок зовнішніх джерел планується з допомогою залучення додаткового пайового капіталу (власників чи інших інвесторів), додаткової емісії акцій чи інших джерел.

Етап 6. Оптимізація співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів організаціїґрунтується на наступних критеріях:

• забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість ДСФР внеш істотно перевищує заплановану вартість залучення позикових коштів, то від такого шляху формування власних фінансових ресурсів слід відмовитися;
• забезпечення збереження управління організацією її первісними засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.

Ефективність формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування До сфрозвитку організації у майбутньому періоді, що відповідає поставленій меті:

де СФР – запланований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

ТАК - запланований приріст активів організації;

П сфр - запланований обсяг витрачання власних фінансових ресурсів організації з метою споживання.

Успішна реалізація політики управління власним капіталом комерційної організації сприяє її стабільному функціонуванню, підвищення конкурентоспроможності, розширення бізнесу. З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу організація має можливість, використовуючи постійний коефіцієнт фінансового левериджу, збільшити обсяг позикового капіталу, що залучається, а отже, суму прибутку на вкладений власний капітал.